Загрузка. Пожалуйста, подождите...
Главная страницаПолітика → "Починати треба з малих гір": Роман Городечний розповів, як йому вдалося підкорити Еверест

"Починати треба з малих гір": Роман Городечний розповів, як йому вдалося підкорити Еверест

28.05.2018, 00:51
18-го травня цього року Роман Городечний став першим львів'янином, який підкорив найвищу вершину світу: Еверест. В інтерв'ю виданню 032.ua альпініст розповів нам про похід на Еверест, коли та за яких обставин він вперше вирішив підкорити свою першу гору та про свої подальші плани. Пане Романе, розкажіть, що Вас мотивувало підкорити Еверест? Я хотів у відпустку. Похід в гори для мене це - відпустка, але з якоюсь цікавою метою. Це не просто так, що ти полетів в Туреччину позасмагати на пляжі. Це чудова можливість перезавантажити мозок, подивитися на світ під новим кутом. Зрозуміти свої бажання, проблеми, переоцінити певні моменти. Давно у Вас виникла така ідея? Після сходження на гору Аконкагуа, була думка куди йти далі. І тоді в мене відбулася була розмова з моїм тренером про те, чи зможу я піднятися на Еверест. Коли він мені сказав – так, ми почали шукати варіанти, як втілити задум в життя. Спочатку альпіністи з Харкова намагалися щось організувати з американським «шулером», але їм нічого не вдалося. Тоді я у Facebook випадково знайшов Тараса Проніна – він володіє своєю компанію, яка водить альпіністів в гори. Ця людина на 10 років молодша за мене, але він сам так само захоплюється горами, і шукав оптимальний варіант, аби піднятися на Еверест. Я, звісно, перевірив, чи можна довіряти його компанії, коли виявилося, що все в порядку, то вирішили готуватися до сходження на Еверест. Як Ви готувалися до цього походу? Альпінізм – один з тих видів спорту до якого підготуватися на 100% неможливо. Тому, основне завдання – зрозуміти витривалість, свої сили - чи вистачить тобі їх на підйом чи спуск. Ми тренували біг, плавання, катання на велосипедах.  Мали зробити так, щоби в кінці цього ми процесу нас не забрала «швидка». Якщо все добре, ви можете після таких тренувань нормально ходити, значить готові до спуску-підйому. Знаю, що під час спуску з Евересту Ви пережили не найкращі моменти в житті. Що тоді сталося? Після штурму гори ми лишилися ночувати на висоті 7 900 метрів. Тарас був в поганому стані, а Дмитро повернувся на Базовий табір. Зранку Тарас був дуже розбитий, він вколов собі два кубіки декстаметазона – свого роду адреналін, але коли його дія проходить, то людина просто в ніякому стані перебуває. Ось в такій ситуації ми розпочали спуск з гори. В нормальних умовах він мав тривати 2-3 години, а ми спускалися десь годин вісім. До всього, в Тараса були проблеми з зором - була пошкоджена сітківка ока і бачив він десь на 20-30%, а ще в нього були обморожені пальці на руках. Тобто, просто уявіть, в якому стан він спускався вниз, це дуже важко. Згодом ми зустріли  лікарку з іншої групи та попросили зробити її аналітику стану Тараса. Вона після огляду сказала, що необхідно терміново скускатися вниз, бо невідомо, що може далі бути з його зором. Вже тоді ми почали дзвонити в Базовий табір, аби там зв'язалися з нашою страховою компанією та вислали нам гелікоптер. Щоб ви розуміли, буквально за годину до цього з гори забрали дівчину чи то з Іспанії, чи Китаю, я точно не пам'ятаю. Вона просто подзвонила в табір, звідти подзвонили в страхову фірму і за годину її забрав транспорт. А ми там пробули вже години чотири - реакції нуль І тоді я вже зробив той публічний «двіж» для того, аби настрашити нашу страхову компанію. Це все тривало до вечора, після чого пілоти сказали нам: «вибачте, в таку годину ми вже не літаємо». Ми заночували на горі і лише наступного дня за нами прилетів гелікоптер, нас доправили в Луклу, де ми пробули близько шести годин. Там є поліклініка, лікарі якої, як на мене, зробили досить таки поверхневий огляд. І вже звідти ми вирушили в Катманду, де нас зустрічав почесний консул України в Непалі. В страховій компанії якось пояснили, чому вони так довго зволікали? Вони потім написали пост про те, що ми ж все таки вас забрали. Я не хочу їх сильно принижувати, але як на мене, вони не до кінця розуміють різницю  між тим, коли комусь пошкодили автомобіль і коли людина застрягла в горах. Якщо у випадку з ДТП можна ще зачекати півгодини, то в горах кожна хвилина має значення. Вони казали, що в них так організована робота, але нас то мало хвилює. Коли піднялися на вершину гори – що відчули? Дику ейфорію, десь три-чотири хвилини. Ви дивитесь навколо себе та впитуєте енергію, яка навколо вас. Дика гордість за себе, за людей, які сюди дійшли. Ну і просто кайфуєш від того, що ти там. З якими думками підіймалися на Еверест? Гори для мене – перезавантаження мозку. В горах немає інтернету, а подзвонити тобі можуть лише в якісь певні моменти, коли пощастить. Ти там сам на сам із собою, твої головні завдання: поспати, поїсти, сходити в туалет. Про інші якісь проблеми  ти взагалі не думаєш Що було найстрашніше – підніматися чи спускатися з гори? Якщо чесно, коли ми підіймалися, в мене вийшла з ладу киснева маска. Практично весь час підйому я думав над тим, як мені дихати з одного клапану замість трьох. Я потім ще згадував, що настільки був зайнятий тим процесом, що просто не звертав увагу на холод, на тіла, які були навколо. Я знайшов собі заняття в тому, що я постійно крутив свою маску, аби нормально вдихати кисень. Альпінізм для Вас – це покликання чи просто хобі? Це постановка та досягнення якихось цілей. Ти ставиш перед собою цілі, в які спочатку ніхто не вірить. І чим більше людей скажуть, що це нереально, тим цікавіше це зробити.  Коли Ви вперше підіймалися на гору, чому вирішили це зробити? Все було дуже банально: ми відпочивали з друзями на яхті. Один мій товариш сказав, що вони йдуть на гору Кіліманджаро, а я піднятися з ними не зможу, бо я не готовий. Він мене просто взяв «на слабо». Я приїхав в Україну, а за 10 днів пішов і піднявся на Кіліманджаро. Ту ейфорію та емоційний вибух, який я там отримав, я захотів повторити ще і ще раз. Кожного разу команда, яка йде в гори, вона мега цікава – там немає підлих, гнилих людей. А якщо вони є, то дуже скоро себе покажуть. Чим Ви заробляєте на життя? Ми маємо фірму, яка імпортує алкоголь та імпортні сири. Також є будівельний бізнес, а ще володіємо мережею роздрібних магазинів. Можете уявити, що одного дня Ви передумаєте і більше не захочете підійматися в гори? Без проблем. Я дуже різнобічна людина щодо захоплень. Мені наразі цікаво спробувати себе в авіації, я вже стрибав з парашутом. Просто зараз походи в гори – єдиний для мене нормальний спосіб відпочинку. Якщо знайду інше заняття, то без проблем. Чи може дозволити собі пересічна, звичайна людина піднятися в гори, підкорити Еверест? Пересічна людина ніколи не піде на Еверест, принаймні одразу. Починати потрібно з малих гір. І тут справа не тільки в грошах. Людина ж знаходить 2 тисячі доларів, аби полетіти в Туреччину? На ті ж самі гроші можна шикарно сходити на Гімалаї. Всі, хто говорить, що альпінізм дорогий – так, це правда, якщо говорити про високі гори. Якщо брати гори менші – елементарно 2-3 тисячі доларів, багато хто може собі це дозволити. Як до Вашого захоплення ставиться дружина? Я завжди кажу: є жінки розумні, а є мудрі. Розумні -   приймають рішення, а потім починають їх передумувати. Моя дружина прекрасно розуміла, що не зможе мене переконати не ходити в гори. Тому, вона абсолютно підтримала моє захоплення. Другий момент – вона не є істерична. І коли я їй подзвонив з Евересту та назвав проблеми, які потрібно було негайно вирішити, то вона не  запанікувала, а чітко розклала кому необхідно подзвонити, аби ситуація зрушила з мертвої точки. У Вас тепер неофіційне, але почесне звання – Ви перший львів’янин, який підкорив найвищу точку світу. Пишаєтеся цим? Звісно. Я не скажу, що я заради цього звання йшов на Еверест. В першу чергу – це перемога над самим собою. Мені не подобається публічність, кажу це відверто. Я відколи приїхав з походу, то кожен ранок маю ефір, інтерв'ю, або пропонують завітати на відкриття якихось змагань. Я розумію, що ця хвиля скоро зійде, але мені це незвично. З іншого боку – мені подобається пропагувати альпінізм, здоровий спосіб життя.   Після повернення до Львова з Вами зустрівся мер та вручив вам відзнаку. Про що Ви говорили з міським головою? Я запропонував Андрію Івановичу, щоби він йшов з нами в гори. Але він сказав, що не може собі дозволити, на жаль, на два тижні вимкнути мобільний телефон. Ну, я завжди кажу, що людина, яка в зрілому віці займається альпінізмом – еталон правильності ведення життя. Вона має бути здорова, нормально заробляти і мати можливість на 2 місяці лишити всі проблеми та не відволікатися на них. Які у Вас подальші плани? Одна з ідей – похід на гору К-2 – друга найвища та найнебезпечніша гора у світі, розташована в Пакистані. Плануємо організувати цей похід наступного літа. Крім того, цього року є  план походу до Базового табору в листопаді цього року. Дуже багато моїх друзів хочуть відчути, що таке гори, тому ще плануємо зробити такий цікавий похід в Гімалаї. І ще хочемо зробити одну цікаву акцію: альпініст – людина цілеспрямована, чесна, має підтримувати людей, які поруч з тобою та досягати своїх цілей. Ми вважаємо, що такі якості мають бути в наших сучасних політиків, які керують державою. Тому, ми хочемо на День державної служби запросити чиновників піднятися з нами на Говерлу. Акція називатиметься «Перевірений горами», адже там  ти не зможеш подзвонити та домовитися, аби твої проблеми вирішили. А багато політиків так люблять робити. Хто з чиновників погодиться – буде підніматися з нами, а на вершині гори ми усі разом заспіваємо гімн України. Розмовляв: Андрій Галицький Джерело: 032.ua

Джерело "032.ua"


 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
 
210