Сайт 032.ua продовжує спецпроект “Кава з депутатом”. Цього разу ми зустрілися з депутатом міськради Львова від політичної партії “Громадський рух “Народний контроль” - Михайлом Дідухом. Досьє: Народився 1980 року в селі Липівці, що на Львівщині. У 2008 році закінчив Львівський аграрний університет за спеціальністю «Менеджмент організацій». З 2006 по 2009 роки очолював департамент продажу ПП “«Агроспецпроект”, а з 2009 по 2015 рік працював на посаді директора департаменту продажу та маркетингу ТОВ “Хаме Ук Трейд”. Член постійної комїсії з питань архітектури, містобудування та охорони історичного середовища ЛМР.   Пане Михайле розкажіть, як розпочалася Ваша політична кар’єра ? Скажу відверто, що все було спонтанно, оскільки частину свого життя я прожив в Києві. Потім, у зв’язку з сімейними обставинами, я повернувся до Львова. Мене підштовхнуло розпочати політичну кар’єру те, що після повернення я помітив, що, наприклад, в районі Рясне, де я колись жив, за кілька років моєї відсутності нічого не змінилося. Просто захотілося впровадити зміни, які я вважав першочерговими. Все почалося зі встановлення світлофорного об’єкту на вул. Шевченка, 386-388. Там був пішохідний перехід, де постійно виникали ДТП, були навіть смертельні випадки. Встановивши там світлофор, ми показали людям приклад,  що насправді зміни можуть бути, варто лише поставити перед собою ціль. Ось так і розпочалося моє буремне життя в політиці. Для багатьох міських обранців, депутатство — звичайна громадська робота, за яку вони не отримують гроші. Яким чином на життя заробляєте Ви? Станом на сьогодні, я працюю приватним підприємцем. Надаю інформаційні та маркетингові послуги, крім того я веду освітній проект — організація «Study Group». Працюємо з дітьми, студентами. Наразі вже я перейшов до роботи з поколінням «Z», волонтерами, молоддю. Це в принципі основний напрям роботи, в якому я заробляю гроші. В яких саме напрямках Ви працюєте? Із останнього — в лютому цього року організували форум «Освіти та кар’єри», як єдину платформу для якісної співпраці бізнесу та освіти. На сьогодні я представляю інтереси Варшавського університету фінансів і управління на теренах Західної України. Проводжу промоційну діяльність. Стикаюся з тим, що батьки дуже часто вирішують за дітей, на кого їм краще вчитися. Вони просто ставлять дитину перед фактом — ти будеш юристом, чи кимось іншим, всупереч вибору дитини. Тому ми створили такий спеціальний майданчик, де хотіли об’єднати представників бізнесу та молодь, аби вони могли поспілкуватися між собою та приймати рішення. А чи будете балотуватись в депутати на наступних виборах? Час покаже. Не можу сказати, що я розчарувався в міській політиці. Коли став депутатом, була певна якась ейфорія, але відверто скажу, що мене дуже бентежить пасивність та негативне налаштування самих людей. Коли були вибори, як ми працювали: з мого оточення дуже багато людей говорили, що не підуть голосувати, бо їм того не треба. Насправді, мені не дуже важливо було, за мене той голос буде чи ні. Найпростіше — забитися в куток, казати що все пропало і нічого не зміниться. Але ж ми маємо щось змінювати, рух повинен бути. Я намагаюся розрухати свого виборця, але більшість людей живуть у своїй зоні комфорту та не хочуть його залишати. Михайле Олексійовичу, ваш виборчий округ – мікрорайон Рясне. Напевно, чи не найбільша проблема цього району – транспортна. На Вашу думку, як можна було би вирішити це питання ? Місто хоче, аби громадський транспорт був комунальним. Приватні перевізники, хоч і не усвідомлють чітких правил гри, розуміють, що сьогодні в них заберуть один маршрут, можливість підняття цін на проїзд; проводяться непрозорі конкурси. Все це призводить до того, що «приватники» масово продають свої автобуси, а місто не встигає швидкими темпами купувати нові машини. Відповідно, автобусів не вистачає, аби задовольнити потреби пасажирських перевезень. Друга проблема в тому, що місто не може впливати на перевізників. Якщо автобуси не виїжджають на маршрути — дисциплінарних, штрафних санкцій немає. Керівництво одного з приватних перевізників мені надали відповідь, що яка різниця в тому, виїдуть чи ні їхні автобуси на маршрути, якщо все одно буде негатив. В Рясному є три так званих «маршрути-привиди»: № 12, 30 та 49. Я позаминулого тижня зустрічався з паном Олегом Партикою, після цього - з паном Сергієм Бабаком. Я запропонував дещо змінити ці маршрути, аби вони не дублювали інші. Таким чином люди могли би їхати до тих пунктів, куди не мають можливості добратися. Зокрема, автобусний маршрут №49 я запропонував пустити на Левандівку через Привокзальну, до університету імені Франка. Відповідно, не буде дублюватися маршрут №6. Ми говоримо про те, що має бути сполучення з усіма лікарнями та автостанціями в місті. Але вибачте, станом на сьогодні до 8-ї лікарні не курсує жоден автобус, до Чорнобильської лікарні з Рясного також доїхати немає чим. Така ситуація з доїздом практично до всіх медичних установ. Місто зробило все для того, аби не зробити нічого. Якби депутати мали якісь важелі впливу, то ці питання вирішувалися б набагато швидше. До речі, Ви підтримуєте ухвалу Ваших колег в міській раді, які під час останнього пленарного засідання проголосували за відмову від маршруток за наступні 5 років? Це трохи утопічна ідея. Але ми розуміємо, що в Європі всі їздять на великих автобусах. В жодному європейському місті ви не побачите автобусів, на кшталт «Богданів». Я колись наполягав, аби містом курсували так звані шатл-баси. Тому що, наприклад, вузький перешийок по вул. Шевченка (від Рясного до кінцевої зупинки трамвая №7), він є завантаженим тільки через те, що є певна нестача громадського транспорту і мешканці сідають в автівки та їдуть до місця роботи. В один автобус «Електрон» може сісти 60 людей — приблизно на 30 автомобілів менше буде стояти в заторах. Якби я точно знав, що після 22:00 автобус буде курсувати, то я в житті ніколи б не їхав своїм транспортом. Але такої впевненості ні в кого немає. Ви є членом постійної комісії з питань архітектури, містобудування та охорони історичного середовища. Чому забудовники дозволяють собі будувати в історичному ареалі? Є золоте правило — безкарність породжує вседозволенність.  Якщо би за такі дії підприємців  суворо фінансово карали, тоді би були якісь результати. Лише під певним страхом люди будуть думати, робити їм певні недозволені речі чи ні. Нещодавно виконавчий комітет міської ради затвердив порядок оформлення документів щодо застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини. Якщо хтось пошкодить в місті пам’ятку архітектури – сплатить штраф в розмірі від 1 до 170 тисяч грн. Це якось вплине на ситуацію? Штрафні санкції — звісно, дуже добре, ящо вони будуть. Але якщо не буде якогось виконавчого провадження, все зійде нанівець. Ми маємо подібну ситуацію з літніми майданчиками. Скажу відверто, що деяка «творчість» рестораторів виходить за межі розумного. Ми всі порушення комісійно передаємо на адміністративно-технічне управління на демонтаж, і на тому все закінчується. Є лише одиничні випадки, коли майданчики демонтували. Решта — як стояло, так і стоїть. Нам кажуть: якщо треба, то йдіть самі та демонтуйте. Ми разом з Ігорем Телішевським та Сергієм Івахом кілька разів приходили на такі майданчики, але ж ми не є виконавчою гілкою влади, не є правниками, які можуть проводити демонтаж таких об'єктів. На площі Ринок сидить більше тисячі чиновників. Вони мають своє місце праці, тому мали би виконувати свою роботу якісно. Пане Михайло розкажіть, які ще проблеми турбують мешканців Рясного? Давайте скажемо відверто, що район завжди фінансувався по-такому принципу: спочатку роздамо гроші всім, а що залишиться -  віддамо Рясному. Я розумію, чому ті самі інвестиції йдуть на Сихів: банально йде розрахунок виборчів голосів. Адже важко порівняти кількість населення в Рясному з тим же Сиховом. Кількість виборців лише на Сихові може забезпечити міському голові ще один термін на посаді мера. Були критичні моменти. Наприклад, деякі вулиці в Рясному до недавнього часу не мали каналізації. Багато років людям обіцяли провести каналізацію, поки ми з громадою не взяли ініціативу у власні руки та не дотиснули владу.  І наразі четверта частина приватного сектору в Рясному вже має каналізацію. Ще одна проблема - аварійний міст на перетині вул. Шевченка - Ковча. Об’єкт був визнаний аварійним ще у 2008 році. Я боюся, що колись цей міст завалиться, і ми будемо в паніці виправляти ситуацію. Але чому не грати на випередження замість того, щоби боротися з наслідками? Ще один момент — сполучення Рясного з Левандівкою. Був ряд пропозицій з нашого боку, але нас ніхто не послухав. За 2 роки нам сказали: ми досягнули великого прогресу. Показують мені креслення та розрахунки з моїми пропозиціями, які я подавав раніше. В мене іноді виникає думка, що ми живемо в якомусь абсурдному суспільстві. Зараз ще ми працюємо над тим, аби створити повноцінне поліклінічне відділення на вул. Шевченка, 350в. Щоби люди з дітьми мали змогу змогу зробити рентген дитині тут,  а не виїжджати на вул. Орлика чи в Чорнобильську лікарню. Це дуже важливо. Наприкінці 2017 року Ви зверталися з запитом до міського голови Львова щодо будівництва дороги від вул. Шевченка до Суботівської. Яка наразі ситуація з будівництвом? Станом на сьогодні є практично готовий проект. Хоча спочатку там пропонували будувати тунель попід колією, але я розумію, що це на років 50 розтягнеться. Є діючий залізничний переїзд, через який можна пустити транспорт. На кресленнях наразі - облаштування дороги від вул. Роксоляни і орієнтовно до вул. Шевченка,374. З 2017 року в Рясному міська влада вирішила створити «зелений мікрорайон». Вам відомо, які інновації впровадили у рамках цього проекту? Знаєте, спочатку всі люди сприйняли цей проект так, що в районі висадять багато зелених насаджень. А виявилося, що в рамках проекту будуть проводитися роботи з енергозбереження.  Знаю, що наразі є напрацювання щодо заміни освітлення на Led, на вулиці Величковського. Також, у 38-ій школі планують облаштувати фасад та замінити систему опалення. І ще пропонували встановити сонячні батареї в басейні школи №92. Але це питання наразі трохи зависло. А як щодо будівництва індустріального парку в мікрорайоні Рясне-2? Громада мікрорайону спочатку не досить позитивно сприйняла цю ідею. Думка людей змінилася? Змінилася, після того як найактивніших протестувальників з Рясне-Руської повезли в Чехію та показали, що таке індустріальний парк, як він працює, що там ніякого зла немає. Навіщо нашим людям їхати на заробітки за кордон, якщо такі інвестиції зайдуть до Львова? Я тільки “за” такі проекти, адже це позитивно вплине на економіку нашого міста та на працевлаштування людей. Знаю, що Ви активно займаєтеся волонтерською діяльністю та допомагаєте українським військовим на сході України. Наша армія досі потребує допомоги волонтерів? В нас не було армії, вона зараз тільки перезавантажується. Все потрібно відновити, аби повернутися хоча би до того моменту, де ми були. Хочу сказати, що сьогодні потреби армії набагато знизилися, в порівнянні з 2014 роком. Тоді не було нічого: ні бронежилетів, ні касок.  Але в будь-якому випадку допомагати нашим військовим потрібно, допомога ніколи не завадить. На жаль, свідомість українців трохи понизилась. Вони думають  так, що у нас у Львові все спокійно, то чому ми маємо комусь допомагати. Я завжди говорю: хто не годує свою армію, годуватиме чужу. Ми максимально маємо працювати над тим, аби поліпшувати боєздатність наших військ. Розмовляв: Андрій Галицький Більше розмов з депутатами читайте ТУТ.

Джерело "032.ua"

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

► Літо 2024 року буде таким же спекотним, як і попереднє, а потім буде "переворот", – кліматологи
► В Індонезії блискавка вбила футболіста під час матчу (відео)
► 17 лютого очікуються найбільші морози
► Шторм на Філліпінах забрав життя 6 людей
► Над Швецією з'явилось унікальне сонячне гало