Головною подією тижня стала так звана «націоналізація» ОРДЛО, а попросту кажучи, банальний «віджим» бойовиками Донбасу близько півсотні найбільших підприємств України, які продовжували працювали під українською юрисдикцією на окупованих територіях.

Як це було

27 лютого ватажки «незалежних республік» Захарченко і Плотницький пред'явили Україні свій ультиматум, який формально виглядав відповіддю на українську блокаду торгівлі з ОРДЛО.

«Ми змушені оголосити, що якщо до 00:00 середи (1 березня 2017 року) блокада не буде знята, то ми введемо зовнішнє управління на всіх підприємствах української юрисдикції, які працюють в "ДНР/ ЛНР".

Ми перестанемо постачати вугілля в Україну. Для поставок вугілля немає ні можливості, ні схеми оплати. Ми будемо перебудовувати всі виробничі процеси і орієнтувати їх на ринок Росії та інших країн. Саме це і було одним з наших перших програмних обіцянок у момент проголошення наших республік», - заявили ватажки ОРДЛО.

Чи скористалися ватажки «ДНР» і «ЛНР» блокадою торгівлі з окупованими територіями, що вдало підвернулася за допомогою певних депутатів та ветеранів АТО або їх використовували, і цей крок був спочатку частиною розіграної комбінації?

Про це можна нескінченно сперечатися, однак подібного рішення стратегічного масштабу могли зробити не маріонетки Захарченко і Плотницький, а їх куратори в Кремлі. І блокада, в будь-якому випадку, була тільки приводом для «націоналізації».

Це підтверджує і перехоплена СБУ розмова Адександра Захарченка з главою його адміністрації Трапезниковим.

 

Власне, не чекаючи закінчення терміну ультиматуму, терористи почали захоплювати підприємства, які працювали за українським законодавством і платили податки Києву.

Більше всього в списку опинилося заводів, шахт і готелів Ріната Ахметова. До 1 березня бойовики «націоналізували» наступні підприємства донецького олігарха: ПРАТ Єнакіївський металургійний завод, ПАТ Харцизький трубний завод, ПРАТ Єнакіївський коксохімпром, ПРАТ "Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат, ПАТ Донецкокс, ПРАТ "Комсомольське рудоуправління, ПАТ ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу", ТОВ Моспинське ЗПС, ТОВ ДТЕК Сервіс, ОП Зуївська ТЕС (ТОВ "Східенерго"), ДПЕК Високовольтні мережі, ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля, ДТЕК Донецькобленерго, ПАТ Укртелеком, ТОВ Редакція газети " Донецькі новини, HarvEast Holding, ТОВ Метінвест-СМЦ, ВАТ Українська акціонерна страхова АСКА, ПАТ ПУМБ, ТОВ Донбас Арена, ТОВ Готель "Донбас-Палас; ТОВ" Проект — 2012 (Готель Park Inn by Radisson Donetsk), ПАТ "Краснодонвугілля", ТОВ "ДТЕК Ровенькиантрацит", ТОВ "ДТЕК Свердловантрацит" та інші.

Також в список «віджатих» потрапили підприємства православного олігарха Віктора Нусенкіса ПРАТ Донецьксталь металургійний завод, ПРАТ "Макіївкокс", ПАТ" Ясинівський коксохімічний завод".

Ввели бойовики «зовнішнє управління» і на хімкомбінаті Дмитра Фірташа «Стирол», який вже три роки не працював. А у найстарішого нардепа Верховної Ради Юхима Звягільського забрали одне з найбільш рентабельних вугільних підприємств України — шахту імені Засядька.

«Віджим» власності бойовиками у найбільших олігархів викликав у деякої частини патріотичної громадськості України навіть якийсь приступ радості. Мовляв, бумерангом повернулося все тим, хто «гудками» намагався боротися з російською агресією навесні 2014 року.

Але в даному випадку всім варто уявити себе в ролі героя старого анекдоту про «змішані почуття», який бачить, як його теща на його новому автомобілі на повній швидкості мчить до краю прірви.

Наслідки для економіки Донбасу та окупованих територій

Захоплені бойовиками підприємства — це справжні перлини на економічній карті Донбасу. З однією дуже важливою особливістю — вони десятиліттями були вбудовані в економічний комплекс України та злагоджено працювали завдяки давно збудованим ланцюжкам «вугілля-кокс-метал», а також налагодженими ринками збуту продукції.

Отже, в результаті «націоналізації» Україна втратила близько 14% виробництва сталі, понад 9 мільйонів тонн вугілля. «Віджаті» підприємства в 2016 році заплатили в якості податків до українського бюджету понад 32 мільярди гривень, а також згенерували понад 2 мільярдів валютної виручки України зі загальній суми у 34 мільярди.

Увійшовши в раж, ватажок «ДНР» Олександр Захарченко вже встиг заявити, що Україна тепер не проіснує і 60 днів (на сьогодні - вже 56).

Не хочеться передчасно засмучувати відомого завойовника Лондона і Варшави, але Україна вийде з цієї ситуації з серйозними втратами, але краху економіки, безумовно, не відбудеться.

У січні український ВВП продемонстрував небачений ріст в 5,1%. На жаль, про таке зростання після «націоналізації» варто забути. Гривня тепер може «просісти» відсотків на 5-10, якщо втрати від виручки не будуть компенсовані іноземними інвестиціями. Але в цілому за рік-два українська промисловість повинна адаптуватися до більш-менш нормальної роботи без «націоналізованих підприємств».

Чим загрожує «націоналізація» «ДНР» і «ЛНР»

Як стало відомо з перехопленої СБУ розмови Олександра Захарченка з російськими кураторами, керувати «націоналізованими» підприємствами належить втікачу олігархові Сергію Курченкові, який у часи Віктора Януковича був своєрідним головою Зицем для сімейної бізнес-імперії побіжного президента. Широка громадськість дізналася про Сергія Курченко тільки тоді, коли він несподівано став президентом харківського футбольного клубу «Металіст».

До речі, доля колись відомого харківського клубу, який після кількох років деградації припинив своє існування — наочний приклад видатних менеджерських талантів Сергія Курченко.

Прокладка у вигляді Курченко знадобилася росіянам для контролю над «віджатим» з двох причин. По-перше, за три роки в Москві вже переконалися, настільки «ефективними управлінцями» є Захарченко і Плотницький.

Так, сьогодні на окупованій території продовжують працювати 13 шахт з 33-х.

В окупованих Горлівці та Єнакієвому були закриті всі працюючі шахти. Десятки заводів розпиляні на металобрухт, десятки тисяч людей залишилися без роботи.

По-друге, прихід російського власника у вигляді або держави, або приватних осіб  загрожув би багатомільярдними позовами в міжнародних судах від справжніх власників підприємств.

Куди тепер подітися мільйонам тонн металу і вугілля, які виробляються на віджатих в ОРДЛО підприємствах?

Дорога на експорт їм закрита — а закладені в контрактах експортні поставки підуть за кордон з інших підприємств «Метінвесту». Навіщо український метал чи вугілля Росії, яка сама є найбільшим виробником і експортером того й іншого?

Безумовно, на кожен товар є свій купець, і за викидними цінами можна буде продати продукцію навіть віджатих підприємств. От тільки платити колишню зарплату і утримувати колишню кількість робітників буде вже неможливо.

Наразі більшість співробітників «націоналізованих» підприємств відправлені в безоплатні відпустки. Не потрібно бути Нострадамусом, щоб без остраху помилитися, припустити, що через кілька місяців більшість віджатих підприємств або остаточно зупиняться, або будуть працювати на третину або чверть від своїх потужностей. А десятки тисяч металургів і шахтарів поповнять армію безробітних «народних республік».



І це стосується ще вчора рентабельних підприємств. Що ж говорити про інші «віджаті» об'єкти. Наприклад, утримання «Донбас Арени» коштувало, за деякими оцінками, Рінату Ахметову у 18 мільйонів доларів щорічного збитку. Навряд чи футбольний матч «Сомалі» - «Спарта» дозволить бойовикам покрити ці збитки.

І виникає логічне питання - чому саме сьогодні Росія вирішила взяти на себе весь цей геморой?

Готує Росію анексію Донбасу?

Як вже не раз відзначали експерти, що добре вивчили російського президента, Володимир Путін по своїй суті блискучий тактик, але нікудишній стратег.

Анексія Криму — яскравий приклад того. Те, що на третій рік Москва вирішила дозволити своїм маріонеткам пустити під ніж підприємства, завдяки роботі яких соціальна обстановка у «республіках» не стала повною і остаточною катастрофою, може свідчити, як мінімум, про три робочих плана.

Перший. Кремль вирішив максимально підвищити ставки. Росія переконалася, що Україна не готова йти на визнання ОРДЛО і впихнути «республіки» як «троянського коня» вже не вийде. В такому випадку Кремль вирішив демонстративно показати Києву, Вашингтону і Брюсселю загрозу нової анексії в Європі або появу «нових незалежних держав».

Одночасно економічний колапс в Україні має, на думку Путіна, спровокувати якщо не новий Майдан, то політичну ситуацію, при якій дострокові парламентські і президентські вибори стануть неминучими. В результаті до влади в Україні прийдуть «договороздатні» сили, які заберуть на умовах Кремля вже остаточно зруйнований Донбас і визнають де-факто анексію Криму.

План другий — повна приднестровизація

Зіткнувшись з економічними труднощами, Москва хоче зробити з «ДНР» і «ЛНР» більш самодостатні регіони. Нагадаємо, що сьогодні утримання ОРДЛО, не рахуючи військових витрат, варто Кремлю, за підрахунками експертів, не менше трьох мільярдів доларів.

Оцінивши ризик руйнування екномічних зв'язків з Україною, у Росії вирішили (або такі аферисти, як Курченко, переконали в цьому Кремль), що більшість віджатих підприємств здатні все ж хоч і в півсили, але працювати і поповнювати бюджет не України, а «скарбницю республіки».

А з іншого боку, десятки тисяч звільнених робітників разом з родинами виїдуть з Донбасу в Україну і Росію і знизять також таким чином соціальне навантаження і, отже, дотаційність ОРДЛО.

Третій варіант — анексія за Кримським варіантом

У березні 2018 року Росія буде обирати президента. Забезпечити легітимність четвертого терміну Путіна можна тільки через нову консолідацію російського суспільства. Ефект від кримської ейфорії давно вже зійшов нанівець, а сирійська війна так і не зуміла у свідомості російського суспільства стати гідною альтернативою. Івана та Мар'ю мало хвилює чергове взяття Аллепо. А ось Донбас інша справа, хоча, звичайно, кримською радістю йому не стати.

На думку відомого російського журналіста Олега Кашина, все йде саме до цього.

«Це буде донбаський консенсус замість старого кримського – звичайно, нав'язаний, але інших у нас і не буває. Фактор не стільки зовнішньої політики, скільки внутрішньоросійської; неодноразово випробуваний прийом керованого занурення країни і суспільства у чергову кризу, що стає приводом для кризового управління з усіма витікаючими закручиваниями гайок і укріпленнями вертикалі...

Якщо Росія і так вже існує в статусі імперіалістичного чудовиська, то логічніше цей статус підтримувати, щоб не розчаровувати ні власне населення, ні інший світ. Найзручніший вихід з кризи – в нову кризу; Володимир Путін давно це зрозумів і навряд чи готовий шукати нових, незвіданих шляхів».

Замість післямови

Якщо анексія Донбасу стане реальністю — це буде означати, що по Донбасу замість гібридної лінії розмежування пройде вже справжня межа. І замість «гібридних їхтамнетов» - дивитися у приціли на АТОшників буде вже відкрито російська армія.

Це буде означати, що як мінімум сценарій військового визволення Донбасу стане на найближче майбутнє нереальним.

З іншого боку, анексія Донбасу може нарешті стати для Заходу тією «червоною лінією», після якої будь-які спроби зрозуміти і пробачити путінську Росію стануть остаточно неможливими.

А адміністрація Трампа позбутися тавра «пропутінської», після відставки Флінна і нового скандалу з генеральним прокурором Джеффом Сешнсом, зможе лише шляхом введення ембарго на продаж Росією нафти і газу.

А це буде означати неминучий економічний крах Росії. А отже, у підсумку все одно призведе до звільнення Донбасу.

На жаль, тільки навряд чи цей звільнений Донбас можна буде, як і раніше, називати краєм шахтарів і металургів, а працюючі заводи і шахти колишнього ОРДЛО швидше за все можна буде перерахувати на пальцях однієї руки.

"032.ua"