«Поки не підпишеш контракту — військовий комісар не даватиме проходу, а потім зникає з горизонту і забуває про тебе. Проблеми військовослужбовців не цікаві нікому, крім них самих…» — констатує сумні реалії 33-річний контрактник із села Іванівка Теребовлянського району Іван Медвецький. Уже два роки наш земляк на війні і стільки ж часу намагається довести, що його незаконно звільнили з Чортківського сирзаводу, коли він пішов воювати в зону АТО. Чоловік багато років працював на заводі водієм молоковоза. "НОВА" неодноразово писала про Івана Медвецького, обласне керівництво обіцяло вирішити його питання, проте віз і досі там… — У березні 2015-го мене мобілізували, а керівництво заводу відразу ж заднім числом звільнило, аби не мати зайвого клопоту. 1 квітня у мене закінчувався робочий договір, але я не міг його переукласти, бо був на фронті, та мене й ніхто не запитував, — обурюється наш земляк. — Військовий комісар Теребовлянського району обіцяв, що після мобілізації підприємство протягом року буде мені виплачувати зарплату в повному розмірі, я повірив, але виявилося, що це порожні обіцянки. «Я тебе туди не відправляв!» — відмахнувся від моїх претензій власник сирзаводу — вірменин. Ясна річ, що для нього наші державні проблеми чужі, він приїхав сюди, щоб грошенят нагребти. Не зважає на простих людей. Я був свідком, як власник бив по обличчю… 60-річного працівника. Яка зневага до людини! А через його антиукраїнську позицію було порушено мої права. Ще наприкінці 2015-го року я звернувся до суду із заявою щодо незаконного звільнення. Мої документи перекидали з кабінету до кабінету і врешті вони осіли в судді Теребовлянського районного суду Володимира Малярчука. Більше року мене не відпускали з фронту додому, тож не міг зрушити справу з місця. Лише нещодавно завдяки підтримці Тернопільської спілки бійців та волонтерів АТО вдалося знову порушити це питання. Мені знайшли адвоката, я написав доручення на дружину і вона зможе надалі представляти мої інтереси в суді — отож, чекаю на справедливе рішення. Не вимагаю чогось надзвичайного, лише те, що мені належить як учаснику АТО. У моєї дружини спинна грижа, та, попри це, вона порається на господарці, дбає про дітей. Нині на її руках 10-річний син та 6-річна донька. Нещодавно хворів наш син, одна ампула ліків вартувала 800 гривень. Знаю, що держава відправляє дітей учасників АТО в санаторії, проте моїм дітям навіть не запропонували таку можливість. Гадаю, це просто байдужість нашого військового комісара. Дружина живе із сільського господарства, я висилаю їй частину зарплатні: іноді більше, іноді — менше. Буває, що зовсім залишаюся без копійки. На місяць я отримую 7100 гривень, але скажу тим, котрі думають, що це такі великі гроші, я би їм доплатив, лиш би спробували посьорбати баланди і пожити в окопах. Ворогу не побажаю пройти те, що пройшов я… Хочу нарешті повернутися до сім’ї, жити спокійно. Скількох бойових товаришів втратив я за цей час… Буває, переглядаємо з хлопцями вечорами відео з похоронів побратимів, зітхаємо… Нещодавно у Теребовлі ховали молодого бійця. Чому мають гинути діти? За чиї інтереси? Воєнком відправив юнака і байдуже, що він повернеться у труні… Днями Іван Медвецький чекає на операцію з видалення осколків міни. Два роки тому він підірвався на протитанковій міні, донині не може відновити здоров’я. — Воював під Авдіївкою, Мар’їнкою, Троїцьким… Якось їхав на бойове завдання і підірвався на замінованій дорозі, — каже Іван. — Лежав у госпіталі, маю усі документи, але держава не виділила жодної копійки на лікування. Обіцяли нагородити орденом за відвагу, та, мабуть, дістався комусь іншому, хто відсиджується далеко від лінії фронту… Такі у нас реалії… Нещодавно я був удома, чомусь відчував себе чужою людиною у селі. Прийшов до магазину — чужий, іду по вулиці — чужий. Не вважаю себе хтозна-яким героєм, але хочу бодай елементарної вдячності. А від держави чекаю фінансової допомоги, бо моїй сім’ї нині непросто зводити кінці з кінцями. От недавно отримав землю у Теребовлі, за виготовлення документів заплатив 3700 гривень. 2000 передав дружині, решту залишив собі на цигарки, воду, квиток додому. Як виживати при нинішніх цінах? Ми відстоюємо нашу державу, ризикуємо життям, а про нас ніхто не думає, уряд не цінує нашу жертовність, до того ж наживається на війні…

"0352.com.ua"

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

► Літо 2024 року буде таким же спекотним, як і попереднє, а потім буде "переворот", – кліматологи
► В Індонезії блискавка вбила футболіста під час матчу (відео)
► 17 лютого очікуються найбільші морози
► Шторм на Філліпінах забрав життя 6 людей
► Над Швецією з'явилось унікальне сонячне гало