Бути донором – це завжди почесно та благородно. Однак на такий крок зважуються не всі. Одним бракує часу, іншим – сили волі, третім – бажання. Тому часто на такий крок громадян потрібно підштовхнути. Так би мовити, стимулювати. Власне тому в Україні розвинене родинне донорство. Значно менше тих, хто добровільно приходить у центри служби крові.
Не приймають без реєстрації
Поповнити команду таких людей хотів Петро Беріт, але ось стосунки із Центром служби крові у нього ніяк не складаються. У чоловіка є чимало запитань щодо самого механізму здачі крові. Йому не зрозуміло, чому кров приймають тільки за місцем реєстрації. На його думку, це створює незручності для пацієнтів, які перебувають в університетській лікарні.
Наприклад, людина з іншого району знаходиться на лікуванні в обласному закладі і потребує переливання крові. З нею знаходяться її родичі, але вони не можуть здати для неї кров у Центрі служби крові, який знаходиться через дорогу, тому що прописані в іншому районі. Виходить, людині потрібно їхати в інше місто, аби здавати кров.
– Мені пояснили, що у Центрі не можуть приймати людей з районів, тому що у них немає інформації про пацієнта, – розповідає Петро Беріт. – Інша річ – служба крові має забезпечувати донора сніданком та обідом або компенсувати їх вартість. У нас така компенсація не здійснюється, посилаючись на недостатнє фінансування. Хоча я спілкувався з депутатом обласної ради і він повідомив, що грошей на Центр виділяють відповідно до запиту. Наприклад, у Києві немає прив’язки до місця прописки. Людина з будь-якого регіону України може прийти і здати кров. Також я звертався у станцію переливання крові Івано-Франківська. Там також не компенсують вартість харчування, однак приймають людей зі всієї області. У нас є багато студентів, які могли б здати кров, людей, що працюють у Тернополі, але тут не зареєстровані. Вони змушені їхати в райони, щоб здати кров.
Чоловік стверджує, що інколи громадянам відмовляють у здачі крові, посилаючись на відсутність контейнерів для забору. Мовляв, приймають тільки плазму, а не цільну кров.
– Востаннє мені сказали: або здавайте плазму, або ми нічого у вас не візьмемо. Тому що замовлення на кров – усього 2 людини в день. Натомість у Києві беруть усе, – каже Петро Беріт. – Виходить, заклади керуються не одним законом. Кожен живе за якимись власними правилами.
Чоловік зауважує, що часто у лікувальних закладах пацієнтам наголошують, що необхідно, аби їхні родичі здали кров. Через певні обставини вони цього не можуть зробити – хворіли напередодні або мають інші протипокази. Натомість біля Центру служби крові стоять люди, які можуть здати кров за гроші.
– Виходить, одні не можуть здати крові і змушені за це платити. Інші хочуть здати безкоштовно, але не завжди можуть це зробити, – каже пан Беріт.
Перевіряють стан здоров’я
Чому виникають подібні ситуації, чи справді в області не приймають донорів без реєстрації і який стан справ сьогодні у Центрі служби крові, «Номер один» поцікавилась у її керівника Петра Лучанка.
Частково інформацію, яку озвучив Петро Беріт, підтвердили і пояснили, чому процедура здачі крові проходить саме таким чином.
Почнемо з того, що донором може бути особа, якій виповнилось 18 років. Вона має бути цілком здоровою, не мати протипоказів і попередньо записатися на здачу крові. Зробити це можна як телефоном, так і особисто.
Справді, пацієнтів у Центрі служби крові приймають тільки за місцем реєстрації. Пояснюють це тим, що медикам нічого не відомо про громадянина, який планує стати донором. А в районах є дільничий лікар, який веде контроль за пацієнтом і може надати необхідну інформацію.
– Ми не знаємо, здорова людина чи ні, – пояснює Петро Лучанко. – У Тернополі є єдиний реєстр осіб, які мають протипокази до донорства. Ця база даних постійно поповнюється. Також інформацію щодо відведення від донорства надають лікувальні установи області: онкодиспансер, шкірвендиспансер тощо. Наприклад, людина перенесла операцію. На сьогодні є такі шляхи оперативних втручань, які не дозволяють визначити, хворіла людина чи ні. Вона приходить, здає кров і їй стає погано. Щоб уникнути таких випадків, оператор звіряє, є така людина в базі чи ні, можна їй здавати кров чи ні.
На сьогодні дефіциту у червоній крові в області немає, констатує лікар. У Тернопіль її привозять зі всієї області.
– Тому ми, як правило, беремо плазму. Наприклад, зараз у нас є 20 літрів еритроцитів другої плюс. Прийде людина, візьмемо 21-шу. І куди її подіти? Кров має термін зберігання – не більше 35 днів, утилізувати її не так просто, плюс витрачаються кошти на забір. А плазми, як правило, не вистачає, – пояснює Петро Лучанко.
Ситуація дещо може змінитися із запуском електронного реєстру пацієнтів. Але при умові, що програма має діяти в межах області і навіть України. Відповідно до програми, дільничий лікар має внести дані про пацієнта, чи має він протипокази до здачі крові, і продублювати цю інформацію у загальний реєстр служби крові. Тоді людина, яка має протипокази, більше не матиме права здавати кров.
Найбільше запитів на кров в області подає університетська лікарня, далі йдуть лікарня швидкої допомоги, Тернопільська комунальна лікарня №2, перинатальний центр. Також велику потребу у крові мають Кременецька, Чортківська та Бережанська районні лікарні.
У цілому донори поділяються на дві категорії – кадрові та безоплатні. До перших належать донори, які стоять на обліку, здають кров і отримують за це гроші. Та в області таких немає. Інша категорія здає кров безоплатно.
– Протягом минулого року в нас було лише два донори, які хотіли грошову компенсацію. Це донори рідкісних груп крові. Наприклад 4-ої. У нас є банк компонентів крові. Він є достатнім для того, щоб нікому не відмовити. Але його постійно необхідно поповнювати, тому ми звертаємось до родичів та організованих колективів, – зазначає керівник установи.
В області обсяг заготівлі крові становить 9 мл на одну людину. На Тернопільщині немає великих промислових підприємств з високим рівнем травматизму, тому цієї кількості цілком достатньо. Проблема в іншому. У США кількість кровоздач становить на 1000 населення 50-60 донацій, у нас – 12-14.
– Кров потрібно здати не коли людина хоче, а коли в цьому є потреба,- каже Петро Лучанко. – Ми можемо записати телефон людини, при потребі зателефонувати і просити здати кров. Лікар визначає, що саме здаватиме людина – еритроцити, тромбоцити чи плазму. Інакше людині можна нашкодити. Якщо мало еритроцитів, а вона ще здасть кров, то це негативно позначиться на її здоров’ї.
Фінансування служб крові здійснюється на двох рівнях – з обласного та державного бюджетів.
– У цьому році з обласного бюджету нам виділили кошти на такі статті: закупівлю розхідних матеріалів, зарплату та енергоносії. Звичайно, грошей не достатньо. Ми хотіли б поновити обладнання, провести ремонтні роботи. Частину коштів нам виділяють із державного бюджету. Однак у цьому році фінансування поки не надходило. За попередньою інформацією, кошти можуть надійти у травні-червні, – пояснює пан Лучанко.
За словами медика, для забезпечення повноцінного функціонування закладу щороку потрібно 11 млн. грн. Цьогоріч з бюджету виділено 8 млн. грн.
Протягом року в області реєструють в середньому 18 тисяч кровоздач. Контейнери для забору крові закуповують на умовах тендеру. Кожен район є окремою юридичною особою, тому проводить закупівлю самостійно. Вартість одного контейнера без розхідних матеріалів становить близько 75 грн.

"0352.com.ua"

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

► Літо 2024 року буде таким же спекотним, як і попереднє, а потім буде "переворот", – кліматологи
► В Індонезії блискавка вбила футболіста під час матчу (відео)
► 17 лютого очікуються найбільші морози
► Шторм на Філліпінах забрав життя 6 людей
► Над Швецією з'явилось унікальне сонячне гало