Артура Ніколюка із Шумська призвали на строкову службу у 18 років. Згодом він підписав контракт зі ЗСУ на три роки. Після відповідних навчань влітку 2016 року юнак потрапив на передову в район Авдіївки Донецької області. Артур пише слова до пісень, музику і сам виконує їх на гітарі.

Артур Ніколюк з багатодітної родини, він має ще четверо братів і сестер, дуже любить життя та Україну. До армії навчався в шумському ПТУ, здобув спеціальність механізатора. Про його навчання розповіла колишній класний керівник, викладач Люба Лівар: «Артур, коли у нас навчався, був головою учнівського самоврядування, надзвичайно активним та здібним учнем. Про таких нерідко кажуть: «Його всюди було багато». Крім того, він займався спортом, хотів у всьому бути першим, і це йому вдавалося в повній мірі. Наприклад, серед усіх хлопців він найбільше разів міг підтягнутися на перекладині, віджатися від землі тощо. А ще він писав і пише вірші, музику і таким чином складає пісні, які сам і виконує на гітарі. До речі, хлопчина навчився грі на цьому музичному інструменті задля того, щоб співати своїх пісень, які надзвичайно мелодійні, приємні та змістовні. А в АТО він написав вірш для мами, яку надзвичайно любить і поважає. Також Артур понад усе любить Україну, свій рідний край. Про це він власноруч написав на подарованому нам державному прапорі, який зберігатиметься в училищі вічно. Ось його слова з того полотна: «Будьте завжди щирі та життєрадісні! Любіть щиро, радійте життю, воно у вас одне. Любіть свій рідний край. Ви вдома – за нас, а ми на війні – за вас. Багато наших хлопців полягло, щоб Ви могли вільно жити та любити, вони вже не зможуть обійняти своїх рідних та коханих, а Ви ще зможете… Тому любіть щиро і від усього серця!».

Свій вірш для мами Артур подав на Всеукраїнський конкурс, присвячений Уласу Самчуку, а коли був удома в відпустці, неждано-негадано отримав за нього друге престижне місце. Процитуємо декілька рядків із вірша: «Я виріс, пішов воювати. Війна, обстріли, страх. Твоє серце стало страждати, пробач за цей страшний жах. Я вже рік мами не бачив. Війна нас розлучила, дозволь, я приїду, заплачу…» 

Кажуть, що вірші – то частка душі поета, викладена на папері… Скоріш за все, так і є насправді, бо у римованих рядках відображається те потаємне, що зазвичай не можеш сказати привселюдно. Артур надзвичайно любить свою родину, батьків,  не дарма від цієї святої назви походить і термін «Батьківщина». А ще боєць Артур Ніколюк каже, що у московітів також є подібний термін – «родіна», тільки не знають ті варвари, що це їхнє слово походить від українського «родина». Також у бійця особлива думка про чоловіків, він вважає, що той, хто не служив, не може відчувати себе чоловіком у повній мірі: «Здавен так вже повелося, що кожен чоловік має пройти службу із захисту своєї Батьківщини, а якщо потрібно, то й «понюхати пороху». Про свої військові будні Артур розповів так: «Ми живемо у напівзруйнованих житлах мешканців Авдіївки, їх мало тут залишилося. Я особисто вже звик до холоду і навчився переносити всі умови війни. А це ворожі обстріли з  «Градів», мінометів, важкої артилерії і вдень, і вночі. Особливо ми і жителі Авдіївки відчули це у січні-лютому, коли було зруйновано більшість комунікацій міста, люди залишилися без світла, тепла, води, харчів. Навкруги розруха, смерті та каліцтва. До такого не можливо ніколи звикнути… А що вже говорити про мирних мешканців?, пише "Номер один".

У січні Артуру дали відпустку і він відвідав своє рідне училище. «Відпустку я та мої побратими заслужили за виконання одного із завдань. Пам’ятаю, тоді стояв лютий холод, але нашому підрозділу потрібно було виконати завдання будь-що. Довелося довгий час перебувати на морозі, повзти снігами, тоді наш командир відморозив собі ногу, але завдання ми виконали й отримали подяку від командування», – пригадує боєць.

Слід зазначити, що Артур – наймолодший у своєму військовому підрозділі, тому мимоволі всі інші піклуються про нього, але це йому мало подобається і він усьому намагається дати раду сам. До слова сказати, боєць із Шумська невеликого зросту, худорлявий. Його часто приймають за школяра і він через те раніше комплексував. Але ж велич людини не оцінюють за зростом чи зовнішністю, її судять за силою духу, а вона в Артура величезна. Про таких чоловіків, як він, говорять: справжній, зі сталевим незламним стержнем. Саме на таких і тримається Україна…  

"0352.com.ua"