Загрузка. Пожалуйста, подождите...
Главная страницаГосподарка → Красуня з Тернопільщини 15 років служить у ЗСУ

Красуня з Тернопільщини 15 років служить у ЗСУ

07.03.2017, 23:35
Жінки у Збройних Силах України - це насамперед військовослужбовці в повному розумінні цього слова. Серед них є снайпери, розвідники, механіки, навідники.
Але багато роботи у службовій діяльності залишається невидимою, хоча й така робота є вкрай важливою серед інших у військовій службі. Нарахування грошового забезпечення, облік військовослужбовців, оформлення відряджень та багато інших важливих під час буднів військовослужбовців лежить на тендітних плечах, саме жінок-військовослужбовців.
Одна серед таких,хто виконує поставленні завдання із документообігу є Оксана.Вона вже 15 років сумлінно працює ,аби кожен документ мав своє місце, був закріплений за номером , знати чи не кожного ім’я, посаду та звання, розповідає Юрій Кульпа.
Ще з дитинства Оксана познайомилась з армійськими буднями, адже її батько був кадровим військовим. Пройшов війну в Афганістані, далі служба у різних містах колишнього Радянського Союзу, переїзди, зміна житла. Латвія, Білорусія, Німеччина та інші країни в яких жила сім’я батька-військовослужбовця загартовували дівчинку до швидких звикань у незнайомому шкільному колективі.
Нові друзі та однокласники були для неї щоразу цікавими, Оксана жодного разу не пожалкувала про цікаві та нові знайомства, адже як каже наша героїня вони залишили слід у пам’яті на довгі роки. Бувало з нетерпінням чекала того дня, коли батько будучи відповідальним у військовій частині брав її на свою роботу ,туди де служили солдати різних націонельностей, з різних куточків пострадянського Союзу. Армійське виховання та батьківська дисципліна загартовувала Оксану ще з дитинства, тому не дивним було її бажання продовжити традиції військового роду.
З досягненням повноліття вона таки вступила до лав ЗСУ, тоді ще на цивільну посаду фінансово-економічної служби. Зустріла свою половинку, теж військового, молодого офіцера. Покохавши одне одного одружились, а незабаром в молодої сім’ї на світ з’явилось поповнення. Разом раділи появі сина, якого охрестили Іван і жартома говорили, що він також як виросте продовжить розпочату дідом справу, буде служити свому власному народу.
Час минав, армія переживала не кращі часи та усі цивільні посади у їх частині скоротили. Оксані довелось по-новому вступати на військову службу та підписати контракт вже у званні солдата. Далі навчальний центр, курси підготовки сержантів та старшин, повернення на службу, на нову посаду.
Місто Новоград-Волинський де служила молода сім’я міцно тримав її в обіймах, там зростав їх син, вже не потрібно було нікуди переїздити, квапитись як це було у батьківські часи. Але події революційного майдану внесли свої корективи у житті Оксани, до військової частини прийшов наказ про перевод її чоловіка з тилової частини у бойову разом з іншими офіцерами та солдатами.
Розгортались військові події на Донбасі, командуванню частини потрібно було діяти швидко та оперативно. Що далі, як бути, що робити, запитувала себе жінка, часом не знаходила собі місця від такого несподіваного повороту. По-сімейному зваживши на усі за і проти сім’я прийняла рішення переїхати у містечко, що поблизу Славути, там де служитиме її чоловік. Андрія згодом відрядили у АТО, у Зайцево в той час розміновували залізничні колії. Оксана, як і решта дружин переживала, телефонувала, щоразу запитувала,коли приїде додому.
Найгіршим повідомленям для неї було те, коли Андрій повідомив що їде у Дебальцево. Оксана мало не дістала нервового зриву, оскільки по телеканалах те й показували, що дебальцевське кільце таки замкнеться. Але мабуть доля так розпорядилась, що її чоловік, як і багато інших хлопців з його підрозділу вийшли живими.
Про поранення чи якісь інші негаразди вже немає змісту говорити, головне що живий та й годі. Військові це ті люди, які знаходиться поруч з небезпекою, адже саме на них покладена відповідальність захищати державу і стерегти мир та спокій своїх громадян. Оксана надзвичайно радіє досягненням сина, він за її словами виріс дуже швидко та перейняв усі кращі якості хорошої людини. Високий, спортсмен, студент факультету інженерних військ Національної Академії Сухопутніх військ України імені гетьмана Петра Сагайдачного. Відмінник каже вона, отримує іменну стипендію Верховної Ради України. Батька Оксани уже немає серед живих, помер під час виконання службових обов’язків, але його онук Іван надзвичайно гордиться що є нащадком військової династії.
Серед заповітних мрій Оксани це отримати влесне гніздечко, не службове чи тимчасове, а те у якому б змогли зробити затишок і розмістити речі, яких за час сімейного життя назбиралось чимало. Найбільше приносить задоволення Оксані це її робота, бо там вона спілкується з людьми. У кожного своя історія, своя біль і радість,але кожна розповідь-людська, і та історія неповторима.

"0352.com.ua"


 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
 
374