Це розповідь людини, яка лише кілька днів тому повернулася з Донецька - свого рідного Донецька. Він знає про це місто все - чим воно жило і дихало раніше, що залишилося в ньому від колись шаленого ритму сьогодні. А ось про майбутнє не говорить. Сьогодні в Донецьку - це не популярна тема. Жити одним днем, а далі ...
Кожен, хто повертається зараз в Донецьк, страждає синдромом поверненця. Це таке легке і приємне відчуття ейфорії, коли ти виходиш в центр міста, на бульвар Пушкіна, і бачиш, що на парковці немає вільних місць. На бульварі зустрічаєш багато знайомих облич.
Вулиці сяють чистотою. Полиці магазинів повні продуктів та інших товарів. «Донецьк-сіті» відновив роботу, і «Фунтура» знову катає дітей. І здається, що все - як раніше. Той же Донецьк, успішний, процвітаючий, і рідні люди - поруч.
Ейфорія триває 7 днів. А потім починається повернення в реальність.
«А чим ви тут займаєтеся?» - починає цікавитися поверненець у своїх друзів. І отримує відповідь, яка «вбиває»: «Нічим!» Тут немає чим зайнятися ні сьогодні, ні завтра, ні потім.
Так, тут дійсно дешевше комуналка. За газ, воду і електрику платить Україна. І війну «молода республіка» не веде. Адже не вона закуповує зброю, не вона фінансує солдатів в окопах, тому може собі дозволити таку щедрість, як низькі тарифи.
Коли я повертаюся в Україну, я прекрасно розумію, чому так важко живе країна, я бачу, куди вона витрачає гроші. Армія, зміцнення блокпостів, соціальні виплати.
«ДНР» на це не витрачається. Якщо поїдете з Донецька в Новоазовськ - самі все побачите. Українські позиції обладнані відмінно. Але як тільки в'їжджаєш в Тельманівський, Новоазовський райони - там нори! Замість нормальних блокпостів всюди одні нори з трубами буржуйок. І люди у військовій формі в цих норах дуже агресивні. Форма жахлива, немиті, часто з гнилими зубами. На дорозі постійно зустрічаєш то одну озброєну групу, то іншу. Поки доїхав до Новоазовська по окупованій території, мене зупиняли 5 разів! Перевіряли серйозно. Там дійсно відбувається якийсь військовий рух.
У Донецьку все по-іншому. Пострілів вже не чути. На блокпостах - перевірка формальна. По дорозі з Маріуполя до Донецька мене зупинили тільки в Оленівці. Взяли 4 паспорта в машині, навіть не подивившись, кому вони належать, чи збігається фото в документі. Їм байдуже. Коли виїжджаєш з міста - зовсім інша історія, перевіряють довго, тому і черги на виїзд з Донецька довгі. Мені здалося, їм там, у «ДНР», не хочеться, щоб з Донецька взагалі виїжджали люди.

Ні, в Донецьку не витрачають гроші на війну. Все, що сьогодні цікавить Захарченка і на що він виділяє кошти - це на пропаганду. Білборди, плакати, прапори «ДНР» всюди. Видали наказ - кожен підприємець зобов'язаний вивішувати прапор «ДНР». І вішають. Сьогодні по прапорам в Донецьку можна визначити, який магазин працює, а який ні.

Або інший приклад. Напередодні 11 травня, так званого дня республіки, зобов'язали всіх розвісити плакати про свято. І спробуй не послухатися.


11 травня я був у Донецьку.
Людей звозили з відусіль. З такої глушини! І знаєте, для них це було дійсно свято. Уявіть, живуть ці люди в злиднях - без грошей, без роботи в який-небудь дірі, де крім непрацюючої шахти взагалі нічого немає. І раптом їх одягають, садять в автобус, привозять. Музика грає. І вони в центрі уваги. Звичайно, вони щасливі. Їм дали в руки плакати, сказали, які гасла кричати. І вони кричать. Згадалося, як Ахметов десятки тисяч таких людей відправляв на футбол. Вагони віддавали під цю справу такі страшні, брудні, автобуси - розвалюхи, а люди все одно їхали, по 20 годин тряслися, і були щасливі. Тому що нічого у них в житті не було тоді, крім цього подарованого футбольного матчу. Нічого немає і зараз.

Я дивився на ці стрункі колони 11 травня і думав про те, що насправді більшості людей абсолютно не потрібна свобода. Вони не хочуть самі за себе приймати рішення. Нехай краще дядько, начальник, Захарченко - хто завгодно, тільки не самі. Багато із Донецька тому не їдуть - адже це дуже серйозне, непросте рішення - виїхати, а вони вирішувати не можуть. Простіше побудуватися в колони.
Людей перед початком демонстрації виставили на бічних вулицях і сказали: чекайте своєї черги. І вони покірно стоять. Не відходять ні праворуч, ні ліворуч.

А зовсім поруч - пустота, жодної людини.

Діти в червоних краватках, теж не місцеві, не донецькі. Підлітки по 11-12 років - всі за «ДНР», кричать голосно. Для них це теж подія.
Такий абсолютний сюр (це якщо без мату). Найгірший варіант «СРСР». Кілька десятків тисяч людей вивели в центр міста і видали наказ про заборону торгівлі алкоголем. У молодій республіці з 9 по 11 травня було повністю заборонено продаж спиртного в центрі міста. І ось ці опухлі борці за республіку поневіряються туди-сюди, хочуть горілки купити, а не продають.
Зате в мікрофон їм розповідають, що саме зараз вони живуть у вільній країні, вільній і незалежній молодій республіці.
Ну а місцеві, донеччани ... Ті, звичайно, розуміють більше. І прозріння у них настало вже давно. Мовляв, щось цей Захарченко бреше багато. Чого обіцяв - не робить. Історії, на взірець пригоди лікаря, який намагався провезти через блокпост гасницю, 4 блокпоста проїхав, а на п'ятому п'яні «ополченці» вирішили, що гасниця - це бомба, швидко протвережує. Його схопили і відправили рити окопи. 8 днів лікар вищої категорії махав лопатою, поки його дружина не визволила. Але все одно, любові до України від таких прикладів більше не стає. Росія все одно велика, Україна - повне лайно. І чума на обидва ваші хати. Всі погані.
Хоча не всі і не для всіх. Сьогодні в Донецьку утворилася каста прекрасно забезпечених бабусь, які примудряються і російську пенсію отримувати, і українську, і гуманітарку від Ахметова. А оскільки гуманітарка - велика, то часто її використовують в товарно-грошових відносинах. Немаєі готівки - розплатилася гуманітарними макаронами. Такий бартер зараз дуже поширений в Донецьку.
З початку конфлікту штаб Ахметова роздав людям 8 мільйонів продуктових наборів. Просто вдумайтеся в цю цифру. Багато хто харчуються з цього. Ахметов дає продуктові набори всім старше 60, всім дітям віком до 6 років, одиноким матерям та інвалідам. За це його ім'я заборонено до цитування в ЗМІ. У ДНР вважають, що саме категорія "старше 60" голосує, і Ахметов готує ґрунт для своїх людей на майбутніх виборах.
Зате двоголові орли у великій пошані. Захарченки відновили роботу військово-піхотного училища на Боссе. Його ліцеїсти на демонстрації крокували в парадці, а на кашкеті - такий орел. Парадці що у курсантів училища, що у його ліцеїстів - з голочки, новенькі. Ось на це в «ДНР» витрачаються. А на людей - немає.
Самопроголошена влада Донецька сильно проти того, щоб називати російські пенсії - пенсіями. Їх сьогодні називають частіше просто матеріальною допомогою Росії. Розумієте чому? Приклад кримчан перед очима. Там мінімальна пенсія, яку платить Росія, - 8 тисяч рублів, а в Донецьку та ж сама Росія виплачує всього 2440 руб. Зарплата лікаря в Донецьку - 5 тис. руб., Зарплата вчителя - 4 тис. При існуючих цінах - це мізер. Якщо дитина росте в повній сім'ї, їй, скажімо, 8 років. Його мати отримує 4 тис., а батько без роботи, то така сім'я голодує. Батько в такому сімействі може піти до якоїсь забезпеченої бабусі підремонтувати щось, і вона розплатиться з ним макаронами з гуманітарки Ахметова. Ось ці макарони такі сім'ї і їдять день у день. У тих, хто має доступ до гуманітарки, ахметовськими макаронами забиті всі балкони. Ідеш по вулиці і дивишся на ці макаронні штабеля.
Треба сказати, що при збереженні подорожчання продуктів, ресторани і кафе в Донецьку дуже дешеві.

Скажіть, ну де в Україні можна поїсти ресторанне меню з трьох-чотирьох страв (саме ресторанне, а не комплексний обід) за 70 грн? А в Донецьку можна. Я їв. Але навіть при таких цінах відвідувачів майже немає. Безгрошів'я і бартер сьогодні правлять бал. Весь донецький «общепит» працює практично в собівартість, в борг продають, намагаються хоч якось прив'язати до себе клієнта. Ледве-ледве зводять по нулях. Як казав мені один знайомий ресторатор, працюємо не за прибуток - просто щоб не сидіти вдома, а хоч чимось займатися. Тому що інакше можна збожеволіти.

А ось шахти і заводи в окупації працюють нормально. Всі вони зареєстровані в Україні, платять податки в Україні, і з «ДНР» до них не приходять. Не хочуть зв'язуватися. Наприклад, недавно в «ДНР» заборонили видавати газети без місцевої реєстрації. А на ахметівських підприємствах до недавнього часу виходили ще корпоративні газети. І ось до директорів підкочують і вимагають перереєструвати газети в «ДНР». Так у Ахметова наказали взагалі всі ці газети позакривати. Так і зробили.
Взагалі цензура і влада - це окрема тема.
Якщо проводити аналогії сьогоднішнього Донецька і Сталіно в роки Другої світової, то зараз у нас не все так погано. Тоді на бік ворога переходили представники влади, інженери - еліта, взагалі-то. Сьогодні в Донецьку з усіх співробітників Донецької обласної держадміністрації, навіть тих, хто підтримав «російську весну», у владі не залишилося жодної людини. В основному всі виїхали. З колишньої міської адміністрації залишилося в управлінні чоловік вісім, не більше. Мером став колишній директор парку Мартинов, секретарем міськради - Пономаренко, колишній начальник БТІ. Решта посад зайняли представники культпросвітучилища. Начальник канцелярії - культосвіт, начальник апарату «глави уряду» - колишній масовик-витівник. Дно!
З розумними складно: з одного боку, вони потрібні, а з іншого - вічно сунуть ніс не туди. Тому Захарченко і вважає за краще мати поруч з собою виключно масовиків-витівників (в прямому, а не фігуральному сенсі).
До слова про Захарченко. Він зараз в Донецьку всюди - на сіті-лайтах, бігбордах, плакатах.

Про колишній конфлікт між ним і Пушиліним сьогодні не нагадує ніщо. Тиша і спокій. Кажуть, що Захарченко хоч і дурнуватий, але його чіпати не будуть. Його і Плотницького. З однієї простої причини: вони поставили підписи під Мінською угодою. Їх через це будуть тримати на місці. Та й міняти їх, за великим рахунком, нема на кого.
Ось, наприклад, у Захарченко є власний «гаманець», Трофимов, кличка Ташкент. Всі знають, що він стриже весь бізнес, що до нього стікаються всі потоки. На моїй пам'яті його вже тричі вивозили в Москву, гроші з нього вибивали, а потім знову повертали в Донецьк. Тому що інших дурнів немає на це місце.
Гірше за всіх сьогодні в Донецьку живеться патріотам. Їх чимало. За моєю особистою статистикою, 10% проросійських донеччан виїхали в Росію, 10% проукраїнських - до Києва, 60% абсолютно все одно, що відбувається навколо. І залишаються 20% - справжні патріоти, які не можуть залишити своє місто. Вони дуже страждають, кожен день роблячи свій маленький особистий, ніким не помічений подвиг. Живуть з болем і надією, що театр абсурду «ДНР» коли-небудь закінчиться.

Записала Ганна Романенко

"0352.com.ua"

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

► Літо 2024 року буде таким же спекотним, як і попереднє, а потім буде "переворот", – кліматологи
► В Індонезії блискавка вбила футболіста під час матчу (відео)
► 17 лютого очікуються найбільші морози
► Шторм на Філліпінах забрав життя 6 людей
► Над Швецією з'явилось унікальне сонячне гало