Навіть зараз ми часто відкриваємо нові для себе імена митців, які невтомно працювали для розвитку української культури за рубежем.

До них належав і співак та диригент Іван Задорожний, що після ІІ світової війни опинився у США, повідомляє 0342.ua.

Іван Задорожний народився 10 березня 1916 року в м. Городенці на Станиславівщині в сім’ї вчителя місцевої гімназії Михайла Задорожного. Вдома, крім нього, росло ще троє синів. З них найстарший – Богдан – став відомим скрипалем і альтистом та видатним філологом-германістом, завідувачем кафедри німецької філології Львівського університету ім.Івана Франка. Мати походила із священичої сім’ї Миколи Котлярчука – пароха Городенки. Батько гарно грав на скрипці. Вдома у Задорожних часто звучала музика – спів матері і, крім батькової скрипки, гітара, якою добре володіли Іван та його брати, виконували інструментальні твори та акомпанували до співу.
В 1922 році Михайло Задорожний отримує посаду професора Коломийської української гімназії. В цьому закладі Іван здобув середню освіту. Коломийська гімназія того часу була одним із важливих осередків освітньо-культурного життя міста та виховання української молоді. В ній діяли різноманітні гуртки, також хор і шкільний симфонічний оркестр, щорічно організовувалось Шевченківське та інші свята. Іван-імназист був активним хлопцем, займався в секції волейболу коломийського спортивного товариства «Довбуш», диригував гімназійним хором.
Після закінчення гімназії Іван Задорожний поступив до Львівської греко-католицької семінарії Святого Духа, де провчився до приходу більшовиків у 1939 році. Відразу звернув на себе увагу як співак. Його однокурсник Василь Ленцик згадував: «Уже при перших вечірніх концертах в семінарійному саді, всі пізнали його знаменитий милий голос і він, хоча «ґешіхта» (першак) відразу був втягнений в коло старших «ксьондзів» і там став одним із «гальтерів» і солістів. Музичні обдаровання Задорожного зразу йому дали місце в хорі […] а також в «крилосі»». Також юнак співав у чоловічому вокальному квартеті семінаристів і входив до музично-драматичної секції, яка влаштовувала в семінарії літературно-музичні імпрези на тему творчості відомих композиторів та поетів, зокрема Миколи Лисенка, Маркіяна Шашкевича, Віктора Матюка, Едварда Ґріґа й інших.
Музичні предмети – історію музики, гармонію і контрапункт – митець вивчав під керівництвом Бориса Кудрика. А літні вакації проводив вдома або вирушав у Карпати.
В 1939 – 41 роках Іван навчався у Львівській консерваторії ім. М. Лисенка, співав на радіо. В роки німецької окупації їде продовжувати музичну освіту до Відня. Тут вчиться у Вищій музичній школі на диригентському факультеті, створює вокальний квартет, виступає як соліст-вокаліст у концертах української молоді. Після закінчення ІІ світової війни І.Задорожний залишається на Заході, студіює спів у Мюнхені, у школі Ельзи Домберґер.
Від вересня 1946 року в Мюнхені діяв Український Оперний Ансамбль, створений відомим диригентом Богданом Пюрком. Іван Задорожний спочатку виступав у ньому як співак, а потім став його диригентом. Ансамбль виконував опери: „Мадам Батерфляй" і „Тоску" Пуччіні, „Севільського цирульника" Россіні, „Ноктюрн" та „Майську ніч" М. Лисенка, „Сільську честь" Масканьі, „Паяци" Леонкавалло, „Кармен" Бізе, оперету „Циганський барон" Штрауса. Цей ансамбль часто виступав по німецьких містах виключно для німецького населення, яке подекуди мало взагалі вперше нагоду почути оперу, і то в українській мові.
З 1949 року І.Задорожний живе у США, диригує хорами «Сурма» в Чикаго, церковним хором та хором «Прометей» у Філадельфії, чоловічим та мішаним складами «Думки» у Нью-Йорку, з великим посвяченням віддається справі розвитку української музики. Він хотів готувати концерти української симфонічної музики, ставити опери, видавати ноти. Деякі із цих планів збулися. Так, 21 червня 1959 року в Нью-Йорку він очолив музичний фестиваль «Гомін України», на якому диригував колективом із 200 хористів і 80 оркестрантів. Прозвучали кантата «Б’ють пороги» Павла Печеніги-Углицького та інсценізована вистава «Велика ідея» за творами Богдана Лепкого про гетьмана Івана Мазепу. 18 лютого 1961 року був диригентом опери М. Аркаса «Катерина», яка була поставлена силами Українського оперного ансамблю в Бруклині, Нью-Йорк, і повторена з успіхом в містах Елізабет та Ньюарк. 22 лютого 1964 року І. Задорожний поставив на сцені «Карнеґі-хол» оперу «Відьма» П.Печеніги-Углицького на лібрето Степана Чарнецького, у концертному варіанті, з нагоди 70-річчя Українського народного союзу.

Задорожний – диригент опери «Відьма» Павла Печеніги-Углицького.

Світлина з газети «Свобода». 1964-34 і 1936 рр.

Кілька років І. Задорожний був культурним керівником під час літніх сезонів у відпочинковому українському таборі під назвою Союзівка. У 1964 році літній сезон Союзівки закінчився грандіозною імпрезою до 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка, яку Задорожний організував, запросивши кращих українських виконавців.

І.Задорожний прагнув урізноманітнювати репертуар своїх колективів. Так, 30 грудня 1961 року «Думка» дала тематичний концерт у Нью-Йорку «Коляди. Колядки. Щедрівки». У концерті в січні 1961 року в Детройті прозвучали Д. Бортнянського «Слава во вишніх» (різдвяний псалом), В. Ступницького «Ой дозволь пан хазяїн» (щедрівка), І. Воробкевича «Огні горять», С. Людкевича «Я в кватирочці сиджу» та «Косар», М. Лисенка Хор бранців з поеми «Гамалія», К.Стеценка «Вилітали орли», Хор в'язнів з опери «Фіделіо» Л.Бетховена, Хор воїнів з опери «Фауст» Ш. Гуно та інші твори. 10 березня 1963 року силами «Думки» в Нью-Йорку був проведений концерт на пошану Тараса Шевченка. Виконувались «Заповіт» М.Вербицького, кантата «Лічу в неволі» Д.Січинського, «Косар» С.Людкевича, «Садок вишневий» А.Гнатишина, хори М.Лисенка «Ой нема, нема», «У туркені по тім боці», «Наш отаман Гамалія», кантата «Вибір гетьмана» Б.Кудрика. Цікаво був оцінений складний репертуар хору у відгуку на концерт у Чикаго: «Диригент Іван Задорожний, - писала газета «Свобода» в одному з номерів 1964 року, - талановитий музика-ерудит, був свідомий, що хор до такого роду творів доріс. По прослуханні концерту, що npoйшов блискуче, як феноменальне й досі нечуване явище, народ назагал розгубився і зніяковів, а більшість висказала думку, що концерт саме із-за такої програми був затяжкий, і для публіки, непідготованої до такого роду імпрез, став менше сприємливим. Загал, як виказалося опісля, волів більше фолкльору й пісень популярного жанру, до яких звик і на яких досі виховувався». Але дописувач складну програму ставить у заслугу митцеві, який намагається розширити знання хорової музики у слухачів, виховати в них здатність сприймати не лише народні мініатюри, але й твори масштабні, епічні, глибокі за задумом.

Окремий розділ диригентсько-виконавської діяльності Задорожного пов’язаний з капелою бандуристів ім. Т. Шевченка в Детройті, якою митець керував у 1962-66 рр. Два концертні тури колективу штатами США і в Канаді викликали величезне зацікавлення в українських та американських слухачів. Перше турне відбулося в 1962 році і складалося з 14 концертів у великих концертних залах штатів Вісконсин, Іллінойс, Мічиган, Північна і Південна Дакота, Айова, Небраска, Колорадо, Нью-Мексико. Виступала капела виключно перед американськими слухачами і всюди здобувала подив і захоплення. Учасники капели згадували: «Це турне капелі, очолюваної Задорожним, було другим тріюмфом кобзарського мистецтва серед чужинців. Задорожний, як здібний дириґент, зумів представити капелю чужинцям з найкращого мистецького боку. Імпресаріо Креймер так був захоплений першим концертом капелі, що наперед розсилав по Америці вістку: «Я слухав бандуристів, це не тільки була найкраща музика, яку я чув будь-коли в своєму житті, але публіка вчора двічі вставала, оваційно оплескуючи їх». Десятки відгуків у пресі повністю підтверджували опінію імпресаріо. Зміст їх був переважно такого характеру: «Інстинктове відбуття, що його мають бандуристи відносно духа пісні, талант та вміння його використати та додатково провід такого досвідченого та чутливого музики, як дириґент Іван Задорожний, витворили співання остаточно у «Великій традиції» — спів, що летить до висот, спів, що зворушує серця, що розбуджує уяву та на довго лишається в пам’яті».

Звітом перед українською громадськістю стала стаття Івана Задорожного в газеті «Свобода» за 1962, в якій він детально описав найважливіші моменти гастролей, їхню підготовку, умови проведення концертів та реакцію публіки, дав персональний склад бандуристів та навів відгуки преси про виконання. В 1964 році капела успішно виступила на відкритті пам’ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні та на Світовій виставці у Нью-Йорку на Днях української культури.

У 1963 році вийшла платівка із творами у виконанні капели. Вона була рекламована в пресі як «Найкращий Великодний подарунок. Нова довгограюча платівка Капелі Бандуристів. Дириґент Іван Задорожний. Зміст платівки: «Байда», «Дума про Нечая», «Кант про Почаївську Божу матір», «Ой зза гори та із-за лиману», «Сонце гріє», «Сусідка», «Грай кобзарю».

В полі діяльності І.Задорожного були не тільки класичні твори, але й легка музика, яку він залюбки виконував як співак. У 1950-і роки він організував чоловічий квартет під промовистою назвою «Веселі волокити» - щось на зразок ансамблів міжвоєнних ревелєрсів. Виступи колективу мали великий успіх, а відгуки у пресі не шкодували похвал. Програми концертів складали стрілецькі, народні жартівливі та танцювальні пісні.

11 червня 1967 року в Нью-Йорку вийшла перша українська телевізійна програма під назвою «Година українських мелодій». У ній взяв участь і квартет «Веселих волокит». Прозвучали пісня Р.Купчинського «Накрила нічка» та аранжований для чоловічого квартету перший дует Одарки й Карася з опери «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського.

Іван Задорожний чудово знав літургійні наспіви. А що мав ґрунтовну музично-теоретичну, вокальну та диригентську освіту, то був одним із найбільших знавців української літургійної музики. В Америці він зумів частково реалізувати свої великі знання і вміння: з 1963 року він працював у Колегії Св. Василія в Стемфорді, де розвинув досить інтенсивну діяльність у напрямку вокальної підготовки молодих священиків і розпочав упорядкування музичного матеріалу для церковних хорів, пристосовуючи його до українських текстів. Цю працю перервала хвороба, та як тільки митець почав поправлятися, відразу відновив лекції церковного співу зі студентами Колегії, які приходили на заняття до нього додому.

З другої половини 1960-х років І.Задорожний виношував концерт симфонічного оркестру з творів виключно української музики, який хотів провести в Клівленді у 1970 році, навіть спланував його, але підготувати вже не зміг.

Відійшов Іван Задорожний 11 лютого 1972 року, на 56 році життя. Людиною мрій, планів і конкретної праці назвала його україно-канадська піаністка Оксана Бризгун-Соколик. Він зробив для розвитку української музики у США все, що було йому під силу.

"0342.com.ua"