Марина не спала. Подушка була мокрою від сліз, а горло саднило від ледь стримуваних ридань. Жінка вперше в житті не хотіла, щоб наставав ранок. Марина ненавиділа прийдешній день, який забере на війну її сина. — Тарасику, — благала, — не йди… Син дивився на неї великими карими очи...