Військовий парад у Києві та звіряче вбивство поліцейськими чоловіки в Миколаївській області стали головними подіями минулого тижня. У них дивним чином сфокусувалися відповіді на застигле у всіх шарах українського суспільства питання — чи змінилося щось в Україні з часу Революції Гідності?

Зрада або перемога

Багатомісячні дискусії лідерів громадської думки, потрібен військовий парад у розпал незакінченої війни і в період важкого економічного становища в країні, завершилися впевненою перемогою тих, хто вважав парад необхідним.

Військовий парад 2016 року став дійсно знаковою подією в новітній українській історії. Він і за формою, і змістом разюче відрізнявся від усього того, що бачили раніше українці на Хрещатику в День Незалежності.

Завдяки зусиллям групи волонтерів і українських дизайнерів, які вивчили зразки військової форми з 60 країн - наші військові на параді були одягнені в нову парадну форму. Тепер вони не схожі, як близнюки, на інші армії пострадянських країн. Але головне, що нова форма наших солдатів, офіцерів і генералів — дійсно їм до лиця.

Вперше на військовому параді в Україні в центрі уваги виявилася не техніка, і не вражаючий прохід військових "коробочок" і бронетехники — а людина і воiн.

Хвилююча церемонія нагородження на параді героїв війни на Донбасі стала однією з найбільш важливих і емоційних, в якій справжні герої не загубилися на тлі армади військової техніки чотирьох тисяч солдатів.



Також відзначимо прохід по Хрещатику під оплески глядачів зведеного підрозділу ветеранів АТО.

Ну і нарешті парад став переконливою демонстрацією збільшеної потужності і боєздатності українських Збройних Сил.

І це відзначили не тільки в Україні. Ось подивіться, скільки часу китайське телебачення приділило параду в Києві.

Украинский военный парад поразил Китай. Видеофакт -viktor1962

І щоб не говорила секта фанатів незайманого асфальту — але військовий парад 2016 року став переломним. Він показала, що реформи в українській армії йдуть і йдуть успішно. Незважаючи на величезну кількість проблем, які ще потрібно подолати нашим військовим, щоб повністю відповідати високим стандартам НАТО.

«Врадіївка-2»

В ніч з вівторка на середу, 24 серпня, у райцентрі Криве Озеро Миколаївської області сталася трагічна подія, яку журналісти назвали «Врадіївка-2».

Нагадаємо, що три роки тому в райцентрі Врадіївка той же Миколаївської області двоє міліціонерів і місцевий єгер зґвалтували і жорстоко побили до напівсмерті 29-річну Ірину Крашкову. Тоді у Врадіївці ледь не почалося справжнє народне повстання.

А через три роки в Кривому Озері співробітники вже реформованої поліції побили, а потім застрелили 31-річного Олександра Цукермана.

Як з'ясували ЗМІ, між Цукерманом та його дружиною сталася сімейна сварка, після якої жінка викликала поліцію. Чоловік вийшов з дому й ліг спати в автомобілі.

За викликом приїхали троє поліцейських, які зайшли у двір, витягнули його з машини і надягли наручники. Після цього з райвідділу приїхали ще троє поліцейських. Всі співробітники поліції почали бити Цукермана на очах у дружини, його матері та двох дітей. Як з'ясувалося в результаті експертизи, вже закутого в наручники Цукермана чотири рази вистрілили з травматичного пістолета, що і призвело до смерті чоловіка. Що характерно, травматичний пістолет виявився неслужебным, і стріляв поліцейський згодом позбувся від знаряддя злочину, викинувши його у ставок.



За жорстокою іронією долі, всі поліцейські працюють в тому ж Врадіївському РВВС, де і «працювали» три роки тому ґвалтівники Ірини Крашковой.

З'ясувалося також, що один з поліцейських, які брали участь у побитті Цукерамана, не пройшов атестації, але потім по суду відновився в поліцію.

Правда, на цьому аналогії з першою Врадиевкой закінчуються. На відміну від подій трирічної давності, керівництво МВС і поліції миттєво і жорстко відреагувало на злочин своїх підопічних.

Голова Національної поліції України Хатія Деканоїдзе вже 25 серпня підписала наказ про розформування відділення поліції в Кривому Озері. В цей же день новим головою Національної поліції в Миколаївській області був призначений полковник Юрій Мороз.

Однак незважаючи на адекватну реакцію керівництва МВС, потрібно констатувати, що реформа поліції ще далека від завершення. І без реформи судової системи, яка почнеться тільки у вересні — нова поліція буде постійно вразлива для проникнення людей зі старим «міліцейським» підходом.

Замість післямови

Сьогодні ми справедливо дорікаємо українські влади, що темп і масштаб проведення реформ сильно відстає від запитів суспільства та потреб воючий не на життя, а на смерть держави.

Але в той же час треба розуміти, що реформи в Україні сьогодні проводити не освічений диктатор а-ля Піночет або Мустафа Кемаль Ататюрк, які могли згорнуть в баранячий ріг всю зраду, не озираючись на презумпцію невинності та на продажне правосуддя. Та й немає у нас сьогодні кандидатів на роль Піночета, ні умов для того, щоб глава держави драконівськими методами, залізною рукою вів країну по шляху до процвітання. Тим більше, що будь-який відхід від норм демократії загрожує втратою підтримки США і провідних країн Заходу, без якої нам сьогодні об'єктивно не вижити.

А значить, у нас не залишається другого виходу, окрім, як терпляче, еволюційним шляхом, крок за кроком, змушувати правлячу еліту, що знаходиться сьогодні під подвійним пресом — українського громадянського суспільства і колективного Заходу - йти шляхом реформ.

І те, що чималу частину цього шляху ми вже пройшли, демонструє нам наша армія на парадах, а головне в окопах на Донбасі. І навіть сумні події в Кривому Озері і наступна миттєва реакція на них влади — це теж своєрідний лакмусовий папірець того, що сталися змін у взаєминах влади і народу.

Головне, щоб суспільство не переконалася в недосяжності мети, тільки пройшовши частину шляху.

Однак і в настроях українців відбуваються вже реформаційні зміни. Ось як їх характеризує популярний блогер Олег Паламар:

«Тренд на зраду зломлений очевидно. Два роки і рік тому скептики відчували себе на коні. Хизувалися своїм невір'ям, приводили мільйон аргументів та фактів на доказ своєї невіри. З ними дуже боязко сперечалися.

Зараз ситуація прямо протилежна. Голоси вірять у зраді стають все тихіше. Люди, що віщають про це, на наших очах перетворюються  жалкiх маргіналів. З ними вже нема чого сперечатися - їх просто посилають .. в сад або просто сміються над ними. Збирали тисячі лайків рицарі сумного образу і плакальниці виглядають зараз просто шкода і облізла, як зайчик, якого під дощем залишила господиня».

Так, Україна реформується повільно і поступово, не тому що так хоче або не хоче Порошенко, Гройсман або наші нардепи. А тому, що такі темпи відповідають сьогодні нашій ментальності. І швидкість вибрана така, яку може подужати волелюбний, анархічний, емоційний, але в той же час дуже прагматичний український народ. Але головне, що, як мінімум, з питанням - «шашечки» чи їхати - ми вже визначилися.

"032.ua"