До Міжнародного дня студента 0342.ua зібрав короткі історії відомих чоловіків Івано-Франківська про цікаві моменти з їхнього студентського життя чи ситуації, які найбільше запам'яталися. 

Богдан Лесюк, відомий франківський банкір, колишній керівник обласної філії ПриватБанку, а згодом голова правління ПриватБанку Грузії.

"Студенти мого покоління, як і сьогоднішні, вирізнялися неабияким креативом. Одного разу моєму одногрупнику науковий керівник курсової роботи зробив зауваження щодо короткого списку використаної літератури. Тоді модним вважалося долучати до такого списку іноземних фахівців. Студент не розгубився, взяв спортивну газету (він був футбольним фанатом) і розмістив у список всіх ключових гравців, тоді ще маловідомої збірної Данії з футболу... Назви творів була суцільна імпровізація :-)"
Віктор Шкутов, т.в.о начальника Головного управління Національної поліції  в Івано-Франківській області.

1996 рік. Віктор Шкутов з дружиною (зліва)

"Дуже екстраординарних випадків зараз не пригадаю. Кількома словами своє студентське життя можу описати так: казарма — спортзал — навчання. Як наслідок — диплом з відзнакою. В студентські роки познайомився з майбутньою дружиною. Це найбільше і запам'яталося. Зустрів її на святкуванні Дня народження спільного знайомого. На вулиці був невеличкий конфлікт, заступився за слабку половину людства:). Суперник "здався". Напевне тоді й завоював її серце.
Роман Реведжук, відомий журналіст, блогер, Голова правління Першої Української Незалежної Медіа Платформи. 

"Історія мені пригадується не з українського студентського життя, а з польського. Там у нас була велика група, котра нараховувала 40 майбутніх телеведучих та журналістів. Позаяк це була міжнародна школа, то навчання проходило в нас екстернатурою. Отже, був у нас один викладач, американець польського походження, продюсер і телеведучий, звали його Роберт Катана. Молодий. На вигляд, як усі студенти. Як пан Катана зайшов в аудиторію вперше, ми його майже в один голос охрестили — «Лекажем» (в перекладі з польської — лікар). Особисто я побачив у ньому героя знаменитого мультика — «доктор айболіт».

Основа нашого спецкурсу базувалася на практичній реалізації, тому ми не сиділи кожен день в аудиторіях і не писали конспектів. Відповідно контакт з викладачами був мінімальний. Чотири дні начитки, після чого на 21 робочий день нас делегували в знімальну групу, чи якусь редакцію газети.

Якось в середині курсу одружувався мій товариш, після весілля з ресторану ми поїхали до нього і там продовжили гуляння. Вранці я згадав, що в мене навчання, а прогулів в нас не могло бути, окрім форс-мажорних випадків. Тому я викликав таксі і помчався на лекцію. Стукаю, заходжу в аудиторію, тут наш «доктор айболіт», як у армії, по стійці струнко, на моє «я перепрошую…», починає рапортувати переді мною: який проект ми вчимо, скільки начитки ще має бути, навіщо він в минулі практики дописав нам додаткові години тощо. Вся студентська аудиторія мовчала, я зробив квадратні очі, але не смів перебивати його. Стою і слухаю, переступаючи з ноги на ногу...
Отже, 7-хвилинне рапортування відбулося. Стою, дивлюся на нього, аудиторія мовчить... Стук у двері, заходить чоловік в костюмі. Привітався, представився нашим новим куратором і каже пану Катані: "Вводьте в курс по навчанню". І тут вся аудиторія переповнюється сміхом. Виходить наш викладач, не знаючи нового куратора, прийняв за нього мене, позаяк я прийшов одягнений в смокінгу. Він мене добре не знав, зазвичай, бачив мене у спортивному. Ми ще довго сміялися після того. По сьогодні пам’ятаю «доктора айболіта».

"0342.com.ua"